На все життя О. Довженко зберіг у своєму серці образ ріки, на якій пройшло його дитинство, яку він називає зачарованою: «А на Десні краса! Лози, висип, кручі, ліс — все блищить і сяє на сонці. Стрибаю я з кручі в пісок до Десни, миюся, п'ю воду. Вода ласкава, солодка. П'ю ще раз, убрівши по коліна і витягнувши шию, як лошак, потім стрибаю на кручу і гайда до сінокосу. І вже я не ходжу, а тільки літаю, ледве торкаючись лугу. Вбігаю в ліс — гриби. У лози — ожина. В кущі — горіхи. В озері воду скаламучу — риба».

Драма Івана Кочерги «Ярослав Мудрий» народжена епохою Великої Вітчизняної війни, коли кожна людина проймалась загостреним відчуттям національної величі та традицій. В цей період народились найвищі зразки мистецтва, які стали своєрідною проекцією минулого в сучасне.

Композиція твору Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків» складається з низки епізодів, що через долю головних героїв передають дух гуцульського життя, органічний зв'язок із природою, язичницьку суть вірувань, звичаїв та обрядів цього народу.

Сюжет повісті «Тіні забутих предків» перегукується з сюжетом трагедії Шекспіра «Ромео і Джульетта». Діти ворогуючих родів покохали одне одного. Як і шекспірівські персонажі обоє вони гинуть, але смерть Марічки відбувається випадково. А Іван не може пережити смерті свого кохання, тому й помирає ще за життя. Кохання породжує в його душі фантастичні образи, які призводять його до фізичної смерті.

Образ матері є центральним у всьому доробку Т. Г. Шевченка, але в другому періоді творчості цей образ набуває нових рис. За кілька років, які пройшли між написанням «Катерини» і «Наймички», Тарас Шевченко зміцнів як поет. Він по-новому осмислює долю жінки-покритки, виводить на передній план її материнські почуття, й самопожертву в ім'я дитини.

Твір М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» є справжньоюживою картиною гуцульського побуту, причому картиною, яка змальована ніби не стороннім споглядачем, а людиною, що переживає всі події селянського життя серцем.