Чи можна визначити межі добра і зла? Чи завжди можна вказати причини, що породжують добро і зло? На ці питання, мабуть, ніколи не буде однозначної від­повіді. Можливо, тому їх розглядають у своїх творах багато різних письменників світу. Серед них — і український митець Євген Гуцало.

Мрією С. Васильченка було написати великий твір про життя великого кобзаря Тараса Шевченка. Та, на жаль, він встиг закінчити тільки першу частину — повість «У бур’янах». У ній письменник розповідає про безталанне дитинство славного сина України.

Образ козака у мене завжди пов’язувався із мужністю, сміливістю, молодецьким завзяттям. Козаками були ті відважні люди, які присвячували своє життя служінню Батьківщині, були патріотами у повному розумінні цього слова. Щоб полегшити життя своєму народові, багато з них відмовлялися мати власну родину.

В нашій школі проходила “тиждень чистоти”. Ми вимили всі класи, коридори і зали. Прес-клуб випустив плакат: “Дотримуйтесь чистоти!” Плакат писав Коля чистоплотное, у нього дуже добре виходило писати плакатним пером. Коля дуже старався. Все вийшло чудово. чистоплотное пішов вішати свій плакат на самому помітному місці. На перерві всі хлопці школи побачать цей заклик і обов’язково будуть берегти чистоту, яку самі наводили у своїй улюбленій школі.

В українському фольклорі журавель є символом туги за рідним краєм. Журавлів називають птахами Сонця, бо вони останніми відлітають у вирій, сповіщаючи про настання холодів, і першими повертаються з вирію, приносячи на своїх крилах весну й тепло. Не можна без хвилювання слухати їхню тужливу пісню, вона бере за душу, хвилює серце, не залишає нікого байдужим.

І сьогодні, як і вчора, я багато чого не встигаю зробити як слід. Тому деякі справи так і залишаються недоробленими. Он не дошила ляльці спідничку, почала прибирати в кімнаті й не закінчила, а там цукерка недоїдена лежить…

Життя не буває легким. І це всім відома істина… Ніколи не дізнаєшся заздалегідь, кому яке випробування призначене. І долають труднощі люди теж по-різному. Чому так? Однозначної відповіді на це немає. Чому одні виходять з випробувань достойно, а інших життя ламає? Яким слід бути, щоб витримати удари долі?

Казка приходить до нас із дитинства. Уперше казку нам дарують мама чи бачуся, а потім її відлуння теплим спогадом зігріває душу у дорослому житті. Зігріті паскою дорогих нам людей, ми поринаємо у чарівний світ, казок і летимо у далекі краї на крилах білих лебедів, б’ємося зі страшними чудовиськами, йдемо темним псом із Червоним Капелюшком, шукаємо неслухняного Кая із сміливою й доброю Гердою, забираємося на дах і їмо варення разом з чудернацьким Карлсоном.

У невеличкій країні біля синього моря жив собі бідний чоботар. Весела вдача та золоті руки – оце й усе, що він мав. Його дружина прала білизну для панів та поралася в убогій господі. У цій родині ріс хлопчик, худенький та бліденький, якого звали Ханс. Понад усе хлопчик полюбляв мріяти, слухати народні пісні й казки, а ще – гуляти серед квітів. Ханс підріс і вирішив стати поетом і актором. Для цього він вирушив до найбільшого міста невеликої країни.

На Львівщині у невеликому містечку, що називається  Миколаїв, знаходиться капличка у вигляді писанки. Вона розташована на Адамовій горі – це найвища гора міста. Тому її видно звідусіль. Увись піднімається ця сучасна пам’ятка архітектури та святості, адже споруджена зовсім недавно, у 2002 році. Унікальну капличку спроектував скульптор Андрій Величко. Вона є своєрідним оберегом міста.

Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій мальовничій землі — в нашій славній Україні.

Любов до Батьківщини починається з любові до рідної хати, стежки дитинства, до мудрості народної казки. Не знаючи історії рідного народу, не можна бути громадянином своєї держави.

Нас оточують дерева, квіти, птахи, тварини, вода, повітря. Усе це природа, але ми зазвичай не помічаємо її, бо ми надто замиловані самими собою. Давайте зупинимося на хвилину й поглянемо навкруги.

Одного разу я побачила на дереві у парку білочку. Золотисто-коричневу, лише кінчик хвостика білий, ніби сметаною политий. Хвіст набагато більший від самої білочки.

Той, хто має багато зерна, добре перезимує й матиме, що посіяти навесні. У нього будуть веселі свята, тепло й затишок в оселі, добра їжа на столі. А тому, хто працював погано, узимку непереливки. Таке розуміння хліба, який забезпечує добробут родини, притаманне нашим співвітчизникам.

Сказати правду, будильник я ненавиджу з раннього дитинства. Зовсім маленьким я прокидався найчастіше, коли мене будила мама словами: «Уставай, будильник уже дзвонив». Одного разу я спробував відмовитися і сказав мамі, що дзвоника не чув. Тоді вона взяла огидний маленький прилад, підкрутила щось, і він пронизливо дзеленчав. Мені цей дзенькіт не сподобався. Я вирішив, що, коли будильник не дзвонитиме, мене не стануть будити, може, і вихідний улаштують. Адже у вихідні про будильник ніхто не згадував, і я прокидався сам.

Хлопчик Василько нетерпляче чекав Різдва. Батько пообіцяй йому справжню ялинку! Хлопчик доглядав деревце, пестував його. Дуже скоро де зимове диво повинне було при¬красити оселю. Але через нестатки напередодні Різдва дове¬лося продати лісову красуню – ялинку.

Володимир Короленко був дуже справедливою людиною, боровся за краще життя людей. Не один раз письменник відбував ув’язнення, значну частину свого життя провів на засланні.